ВЕЛИКОДНЄ ПОСЛАННЯ 

Єпископів Перемисько-Варшавської 

Митрополії Української Греко-Католицької Церкви

,, Христос воскрес із мертвих,

смертю смерть подолав

і тим, що в гробах, життя дарував

(Тропар Празника).

Христос Воскрес!

Дорогі в Христі брати і сестри!

Вітаємо Вас усіх цим радісним кличем, який передається з уст до уст вже дві тисячі років. Ним привітав при гробі ангел жінок мироносиць: Нема його тут, бо він воскрес, як сказав був. Ходіть, гляньте на місце, де він лежав. Та біжіть хутко, скажіть його учням, що він воскрес із мертвих (Мт.28,6-7). Вони понесли цю радісни вістку переляканим апостолам, які ще не були в силі зрозуміти що так направду сталося. Слова ці несли велику радість, але вимагали одночасно від них великого зусилля повірити в це, що по людськи суперечило всім засадам здорового розуму. В цьому особисто переконався апостол Тома, котрий заявив: Як не побачу на його руках ран від цвяхів і не вкладу мого пальця у місце, де були цвяхи, і коли руки моєї не вкладу в його бік, - не повірю! (Ів. 20, 25). Але й він мусів остаточно прийняти як правду Христове Воскресіння і вигукнути: ,, Господь мій і Бог мій (Ів. 20,28 ). Апостоли, а з ними їхні учні прийняли правду про воскресіння Спасителя, повірили в Христа як в Бога, за свою віру не вагались віддати навіть життя.

Радісне свідчення віри у Христове Воскресіння передається серед вірного народу до сьогоднішнього дня. Особливо в нашому народі і в нашій Церкві у великодньому часі слова ,, Христос Воскрес! є живі. Ми вітаємось ними відповідаючи ,,Воістину Воскрес! то значить Христос направду воскрес. Це свідоцтво нашої віри. Ми свідомі, що ідеться тут не лише про цей короткий виклик, але про цілий його зміст, глибоку богословську правду про Христове Воскресіння.

Святкуючи празник Христового Воскресіння намагаємося глибше зрозуміти сенс і значення цих слів. Допомагають нам в цьому зовнішні прояви святкування Пасхи: величаві літургійні відправи, радісні співи, свячення і споживання великодніх страв, святочні зустрічі з нашими найближчими. Однак, деколи може трапитися, що ці самі елементи можуть бути перешкодою до повного зрозуміння таємниці Христової Пасхи. Це станеться тоді, коли затримаємось лише на зовнішніх проявах великодніх святкувань, а не підіймемо труду їх зглиблення та особистого пережиття.

Чим отже є Христове Воскресіння? Не буде зайвим ще раз пригадати, що це головна правда нашої віри. Апостол Павло говорить про це виразно:,,А коли Христос не воскрес, то марна проповідь наша, то марна й віра ваша (1 Кор. 15,14). Але відразу додає: Алеж Христос таки справді воскрес із мертвих, первісток померлих (1 Кор. 15,20). На цій одинокій і неповторній події спирається ціле таїнственне життя Церкви без Христового Воскресіння не були б доступні для нас Святі Тайни. На правді про Христове Воскресіння спирається надія в наше воскресіння: ,,Ми що в Христа христилися, в Христа зодягнулися співаємо в часі святочної Літургії. Означає це, що ми через святе хрищення, неначе зодягаючись у Христа, переходимо разом його шляхом через смерть аж до воскресіння.

Не дивує, що ірмос восьмої пісні Пасхального Канону утрені окреслює Празник Христового Воскресіння як свято: ,,Царське і Господнє, свято над святами і торжество всіх торжеств.

Однак від самого початку правда про Воскресіння Христове була заперечувана. Її противники пробували довести, що це видумка Христових учнів, які втративши фізично свого Вчителя хотіли зробити безсмертною його ідею і його вчення. Ці противники Христового Воскресіння використовували всякі засоби, щоб не допустити до розповсюдження правди про Христову перемогу над смертю.

Однак треба зауважити, що апостоли розповідаючи про Христове Воскресіння говорять найдрібніші подробиці, щоб стати вірогідними свідками події, а не лише оборонцями ідеї. За історичну правду вони готові віддати і своє життя.

Противниками правди про Воскресіння не були лише сучасні Христові фарисеї та пізніші вороги його Церкви. Небезпека є в чомусь іншому часто в нас самих, коли починаємо спостерігати Христове Воскресіння як щось дуже від нас віддалене. Мова йде про історичне Воскресіння, бо воно сталось так давно, що затрачує для нас характер події з безпосереднім відношенням до нас. Та і про це індивідуальне моє, есхатологічне, бо не відомо коли воно станеться в моєму житті. Таким способом значення правди про воскресіння постійно зменшується і може колись статись так мало значущою, що перестанемо достерігати її в нашому житті. Одночасно може залишитися святкування празника, з зовнішніми того проявами, але ці дві дійсності внутрішня і зовнішня можуть зовсім розійтись.

Тим часом Воскресіння - і це історичне, і есхатологічне - є актуальною дійсністю. Перше уприсутнюється таїнственно за кожним разом коли приносимо на престолі Безкровну Жертву. Кожна Служба Божа є вступленням до Христового Гробу і зустріччю з Воскреслим. Якщо до церкви приходимо лише при нагоді великих празників, то засвідчуємо, що ми ще не пізнали Його при ламанні хліба, ще не повірили у Його Воскресіння. Подібно мається справа з есхатологічним аспектом воскресіння з нашим воскресінням. Мусимо до нього приготуватись і пережити його вже тепер.

Апостол Павло закликає нас: ,,А коли ви з Христом воскресли, то шукайте того горішнього, де Христос перебуває, сівши по правиці Бога (Кол. 3, 1). Якщо хочемо стати учасниками Христового Воскресіння останнього дня, то ми вже тепер, в час нашого земного життя, повинні постійно духовно відновлятись - найперше у тайні хрищення, а опісля багаторазово в тайні покаяння і Євхаристії.

Тут правдиве джерело Пасхальної радості! Як же не радіти, коли наші серця відчувають, що торжество Воскресіння Христового це початок того великого, вічного торжества, яке чекає всіх віруючих, в чому переконує нас св. апостол Петро: ,,Нового ж неба й землі нової... очікуємо ми, в яких справедливість перебуває (ІІ Петр. 3,13).

Памятали про це вірні сини і дочки нашої Церкви і нашого народу. В особливий спосіб стають сьогодні перед нашими очима близькі нам блаженні перемиські владики Йосафат Коциловський і Григорій Лакота винесені минулого року Святішим Отцем Іваном Павлом ІІ на престоли. Вони не побоялися загрози втратити життя, з радістю віддали його Воскреслому. Як вірний наслідник Христа Воскреслого стає також сьогодні перед нами блаженний мученик о. Емілян Ковч, про якого можна сміливо сказати, що своєю смертю в концтаборі Майданек переміг смерть. Маючи можливість рятувати своє життя, не залишив однак без духовної опіки неповторної своєї концтабірної парафії. Це саме можемо сказати і про інших наших блаженних мучеників зачислених у Львові до лику святих єпископів і священиків, монахів, монахинь та мирян. Це саме відноситься також до цих праведників які не винесені ще на престоли, але які повністю довірились Воскреслому і які не вагались віддати за Нього своє життя. Всі вони твердо вірили у друге переродження від смерті до життя. Ця велика перемога Христа над смертю і над гріхом була дороговказом у важких хвилинах переслідувань.

Церква переродилася до життя - на крові і терпіннях мучеників виростали нові покоління Христової пастви. Відродження Церкви є яскравим прикладом перемоги Христа через Воскресіння. Прикладом цього воскресіння є доля нашої Церкви в Україні, але також доля нашої Церкви у Польщі після насильного виселення у 1947 році: через перші єпископські свячення після війни у 1989 р., через відтворення старинної Перемиської єпархії у 1991 р., через створення Митрополії та другої єпархії у 1996 р. Говоримо це сьогодні, в час коли минає 55 років від початку злощасної Акції Вісла, яка почалася 28 квітня 1947 р. За задумом її організаторів вона мала в короткому часі розвязати проблему нашого народу. Дійсно, легко було зламатись у цих важких хвилинах. Однак ми щасливо перейшли з Христом через терпіння Великого Тижня до слави Воскресіння.

Дорогі брати і сестри! Перед нами сьогодні багато загроз, що несе сучасний світ - втрата віри, духовне і матеріальне зубожіння. Проте ми хочемо все поборювати і знаходити шляхи до виходу з кризи. Зможемо це зробити, коли будемо обєднані, згуртовані, підтвердженням чого став Собор нашої Церкви у Польщі. Усвідомив він нам, як багато ще перед нами труду та обовязків. Нам потрібно опрацювати довголітній план душпастирської праці в обох єпархіях. Потрібно більше уваги приділити дітям і молоді. Душпастирської катехитичної опіки вимагають зрештою не лише діти і молодь. Чекають на неї також старші, що є сьогодні особливим викликом для душпастирського служіння нашого духовенства. Потрібно нам також вчитись разом працювати для добра Христової Церкви духовним і мирянам. Цього ми ще вповні не навчились. Щораз більше усвідомлюємо собі, що священик повинен бути для своїх вірних досконалим зразком християнського життя та священичої вірності прийнятим зобовязанням. Забути також не можемо що не лише священик але і кожний християнин повинен бути таким зразком для других християн та особливо для людей, котрі далекі від Бога. В часі соборових нарад ми більше усвідомили собі, що сьогодні стає перед нами обовязок пошуку єдності на дорозі екуменічного діалогу, завдання пошуку площин співпраці з мирянськими організаціями. Мусимо розвязувати матеріальні проблеми, які сьогодні стають особливо різко перед нашими єпархіями, парафіями та нашими вірними, котрих доторкають наслідки економічної кризи в країні. Завданням для цілої нашої Церкви є також шукання своєї літургійної, юридичної та богословської ідентичності.

Тому то, дорогі брати і сестри, в дні Великодня в радісному привіті ,,Христос Воскрес! скріпімо наші серця, зміцнім у собі віру в остаточну перемогу правди над неправдою, добра над злом, та з повною надією прямуймо до морального і всенародного відродження. Ці наші змагання повинні мати не лише теоретичний, але і дуже практичний вимір. В обох єпархіях покликані пособорові Комісії, які підготовляють проекти пособорових законів. Вони будуть нас усіх зобовязувати і сподіваємося, що спричиняться до нашого духовного відродження. Свідоцтвом нашої духовної і національної зрілості буде також загальний перепис громадян Польщі, який проходитиме вже за неповний місяць. Будемо відповідати між іншими на питання про наше національне походження. Чи всі ми готові зробити це відкрито, згідно з правдою і справедливістю? Рішення Собору будуть нічим, також наші заяви будуть лише порожніми словами, якщо у щоденному житті не схочемо разом з Христом воскресати від наших гріхів до святості, якщо не схочемо підноситись з упадків та іти за Христом Воскреслим. Зміна життя, зірвання з гріхом повинні бути практичним віддзеркаленням Христового Воскресіння у нашому житті.

Памятаймо, що лише після страсного тижня, повного терпінь і упокорень, після кривавої Голгофи приходить день Воскресіння. Довіряймо Христові, який з повною щирістю і переконанням нас запевнив: Я є воскресіння і життя. Хто в мене вірує, той, навіть і вмерши, - житиме! ( Ів. 11,25).

На труд постійного Воскресіння разом з Христом, на труд змагання за практичне здійснювання постанов нашого Собору, на труд постійної перемоги у змаганні з гріхом і на радісне святкування Христової Пасхи прийміть архієрейське благословення

Благасловення Господнє на Вас Того благодаттю і чоловіколюбієм завжди, нині і повсякчас, і на віки віків. Амінь.

 

Архієпископ Йоан Мартиняк

Митрополит Перемисько-Варшавський

 

Владика Володимир Р. Ющак

Єпископ Вроцлавсько-Гданський

Перемишль, Вроцлав

Воскресіння Христове 2002 Року Божого